“Шевченківський
інклюзивно-ресурсний центр”
Шевченківської селищної ради

Модель співпраці передбачає такі форми спільного викладання:

 

Підтримуюче викладання. Цей підхід передбачає провідну діяльність одного з педагогів (учителя) та допоміжну — іншого (асистента). У літературних джерелах підхід відомий, як: «Один викладає, інший допомагає» або «Ведучий і помічник». Цей тип навчання передбачає, що один педагог бере на себе предметне навантаження, а інший виконує роль помічника і надає допомогу в міру необхідності.

Реалізація:

• Один учитель керує, а інший забезпечує підтримку учням, які потребують додаткової допомоги, збирає дані спостережень.

• Обидва вчителя знають, яку роль вони виконують на уроці.

• Програма «Навчання/Один» часто використовується за навчання нового матеріалу або за наявності більшого обсягу матеріалу в одного педагога.

Така форма спільного викладання застосовується вчителями досить широко та є найпростішою. Саме із цього простого підходу слід розпочинати процес спільного викладання, оскільки він не потребує багато часу для спільного планування. Протягом одного уроку вчителі можуть мінятися ролями або сприяти один одному, щоб кожен із них у рамках уроку міг розставити правильні акценти.

 

Паралельне викладання.

Ця форма викладання використовується тоді, коли педагоги працюють одночасно з різними групами учнів в одному класі. Учні діляться на дві гетерогенні та однакові за кількістю учнів групи. Обидва вчителі навчають свою групу. План навчання вчителі узгоджують попередньо між собою. Основною перевагою паралельного викладання є зменшення кількості учнів, із якими працює один учитель, що дає змогу індивідуалізувати навчальний процес і краще врахувати індивідуальні потреби окремих учнів.

Реалізація:

• Клас поділений на невеликі групи, причому кожен педагог відповідає за те саме заняття, що проходить у групі.

• Зв’язок та планування мають бути однакові для обох педагогів, аби розробити паралельну структуру та забезпечити однакові інструкції.

У рамках паралельного викладання навчальний зміст може бути однаковий для обох груп учнів або мати певні відмінності чи супровідні матеріали. Формування груп також може відбуватись по-різному: учителі можуть поділити клас на дві групи порівну або один учитель може працювати з більшою групою учнів, а другий — із меншою. Різновидом паралельного викладання може бути навчання в навчальних центрах. Така форма спільного викладання передбачає формування трьох або чотирьох груп учнів, які можуть працювати з різними педагогами. Ротація груп може також відбуватись по-різному: групи можуть переходити від учителя до асистента або самі педагоги можуть переходити від групи до групи. Як і в першій моделі, у прикладі з паралельним викладанням також можна знайти всі компоненти співпраці: особисту взаємодію, позитивну взаємозалежність. Одним з найбільш складних елементів у такій формі спільного викладання є моніторинг прогресу, оскільки фахівці працювали окремо один від одного зі своїми групами учнів, отже, не могли спостерігати за практикою один одного. У такому випадку обмін результатами, аналіз роботи після уроку набуває великого значення для покращення практики спільного викладання.

 

Альтернативне викладання.

Ця форма викладання практикується для того, щоб один із педагогів підсилив якість викладання іншого педагога за рахунок дублювання роботи вчителя, але в меншій групі дітей. Це може відбуватись, наприклад, коли вчитель надає інформацію в рамках теми для загальної спільноти класу, а асистент здійснює ті самі дії у меншій групі учнів. У деяких випадках один із педагогів може провести попереднє заняття для невеликої групи учнів із розвитку соціальних навичок, необхідних для успішного навчання в малих групах, а потім спостерігатиме за виконанням.

Реалізація:

• Один учитель навчає велику групу, а другий працює з меншою групою за різним змістом, завданням.

• Учителі працюють разом, щоб визначити цілі та очікувані результати й оцінити зміст, якого вони навчають свої групи.

• Альтернативне навчання є доцільним для збагачення або відновлення навчання для невеликої групи і зазвичай використовується для диференціації навчання в інклюзивних або спільних класах.

Зазвичай за використання цієї форми спільного викладання обидва педагоги несуть однакову відповідальність за розробку плану уроку. Обидва педагоги беруть участь у наданні навчального матеріалу, хоча їхні методи можуть трохи відрізнятись. Наприклад, учитель може читати інформацію вголос, асистент супроводжувати своє пояснення нотатками на планшеті чи на фліпчарті. Альтернативне викладання, як і попередні форми спільного викладання, також містить усі компоненти співпраці: особисту взаємодію, позитивну взаємозалежність, навички міжособистісного спілкування, моніторинг прогресу та індивідуальну підзвітність.

 

Викладання в команді.

У процесі командного викладання вчитель та асистент зазвичай роблять усе, що робить традиційно учитель: планують, викладають, оцінюють, несуть відповідальність за навчання всіх учнів у класі. Відповідальність, як і лідерство, є спільними під час командної роботи. Наприклад, педагог може демонструвати хід проведення експерименту, тоді як асистент моделює ведення записів чи результати експерименту.

Реалізація:

• Обидва вчителі «відтворюють» один одного, поділяючи навчальну роль.

• Після належного впровадження Team Teaching демонструє чітке свідчення того, що вчителі спланували разом, щоб інтегрувати свої ролі в рамках уроку.

Основною характеристикою командної роботи є одночасне ведення уроку двома педагогами, які проводять урок по черзі, підтримуючи один одного. За такої форми проведення спільного викладання учні бачать обох учителів як обізнаних і компетентних експертів. Учителі розподіляють обов’язки з планування та викладання. Такий спосіб організації спільної роботи потребує високої міри зосередженості, тому рівень комфорту й задоволеності спільною працею має бути досить високий. Між учителями повинен існувати високий рівень взаємної довіри та поваги; вони мусять бути готові узгоджувати свої стилі викладання.

 

Важливо також зазначити, що будь-яка з форм спільного викладання, описана вище, не гірша і не краща за інші. Під час вибору тієї чи іншої форми слід пам’ятати, що мета єдина — покращення навчальних досягнень учнів; треба акцентувати увагу на тому, щоб допомога і підтримка у процесі навчання не перевищувала необхідну, інакше дитина стане занадто залежною від цієї підтримки. Сучасні дослідження та практичний досвід свідчать, що інклюзивна школа не може обійтися без такого виду діяльності, як професійна педагогічна співпраця. Діти з особливими потребами часто мають багато специфічних потреб, над задоволенням яких працює група фахівців різного профілю. Одна людина не може займатися питаннями когнітивного, моторного, соціального та комунікативного розвитку дитини. Це може зробити лише команда відповідних фахівців, які активно співпрацюють та обмінюються знаннями та інформацією. Таким чином, співробітництво фахівців загальної та спеціальної освіти — суттєвий чинник у структурі професійної співпраці в інклюзивному навчальному закладі. Розуміння того, як найкраще встановлювати взаємовідносини в команді, допомагає педагогам загальноосвітніх закладів оптимально організовувати навчання учнів з особливими потребами, сприяти їхній соціальній адаптації. Завдяки співпраці вчителі, асистенти та фахівці спеціальної освіти отримають нові навички створення команди, здійснення освітньої та розвиткової роботи.